Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Справа № 920/209/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар"на постанову від 03.03.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 920/209/14 господарського суду Сумської області за позовом Спільного агрохімічного підприємства "Родючисть" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюдоТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар"за участю тертьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаФізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання договору недійснимВ судове засідання прибули представники сторін:позивачаМирославський С.В. - посвідчення № 7 від 17.08.2012; відповідачаЄвсєєв В.В. (дов. від 19.12.2014 № б/н);третьої особине з'явились;За клопотанням відповідача здійснювалась фіксація судового засідання технічними засобами за допомогою системи технічної фіксації судових процесів "SRS Femida".

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року позивач - Спільне агрохімічне підприємство "Родючисть" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - САП "Родючисть" у формі ТОВ) звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" (надалі - ТОВ "ЛеСтар") про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008, укладеного між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС", на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалась не одноразово.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Сумської області від 17.11.2014 у справі № 920/209/13 (суддя Моїсеєнко В.М.), у задоволенні позову САП "Родючисть" у формі ТОВ - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 (колегія суддів: Здоровко Л.М. - головуючий, судді - Кухар В.І., Лакіза В.В.), апеляційну скаргу САП "Родючість" у формі ТОВ задоволено; рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014 у справі №920/209/14 скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено; визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008, укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС"; стягнуто з ТОВ "ЛеСтар" на користь САП "Родючість" у формі ТОВ судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1218,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 609,00 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач - ТОВ "ЛеСтар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 скасувати, а рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014 залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції з урахуванням приписів ст. ст. 512-514, 517, 215, 234 Цивільного кодексу України, ст. 4, 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надано невірну правову оцінку оспорюваному договору, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваного судового акту.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008, укладеного між ТОВ "ЮВС" (Первісний кредитор) та ТОВ "ЛеСтар" (Новий кредитор), за яким Первісний кредитор передав Новому кредитору право вимоги на підставі правочину (товарних накладних) по поставці товаро-матеріальних цінностей до ТОВ СП "Родючисть" на загальну суму 320479,10 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що під час розгляду господарської справи № 920/1543/13 (з предметом спору визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги б/н від 20.05.2013, укладеного між ТОВ "ЛеСтар" та ФОП ОСОБА_4), позивачу стало відомо про фіктивність оспорюваного договору, оскільки останній було підписано сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, відповідач фактично не прийняв і не поставив на свій баланс передане право вимоги. Невідображення у балансах та фінансовій звітності ТОВ "ЛеСтар", придбаного активу вказує на ознаку його фіктивності, що відповідно до ст. ст. 234, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що позивачем заявлені вимоги на підставі частини 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків. Водночас судом встановлено, що сторонами вчинені дії по його виконанню, і зокрема, Первісним кредитором передані Новому кредитору документи, які підтверджують заборгованість позивача; Новий кредитор (відповідач) на виконання приписів частини 2 ст. 518 Цивільного кодексу України направив позивачу повідомлення від 10.01.2008, яким повідомив про зміну кредитора; з огляду на зазанчене суд дйшов висновку, що про оспорюваний договір позивачеві було відомо в 2008 році, а не у жовтні 2013 року як стверджує позивач; відповідачем вчинено дії направлені на стягнення заборгованості отриманої за оспорюваним договором. При цьому судом враховано заяву відповідача про застосування строків позовної давності та виходячи із того, що позивачем пропущено строк, в межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права, проте суду не наведено обґрунтованих, поважних причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008, тому господарський суд першої інстанції дійшов висновку, про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками місцевого господароського суду, враховуючи те, що про обставини, які стали підставою для звернення з даним позовом до суду, позивачу стало відомо лише у жовтні 2013 року, а тому в силу частини 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позивачем не пропущений строк позовної дановсті.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір укладений без наміру створення правових наслідків, оскільки передана по оспорюваному договору заборгованість, в порушення приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не була відображена в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності юридичних осіб - сторін договору. Укладаючи договір про відступлення права вимоги, сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки, оскільки ТОВ "ЛеСтар" не відобразило у бухгалтерському обліку вказане майнове право; відносно ТОВ "ЮВС" у 2008 році порушено справу про банкрутство, проте у ліквідаційному балансі ТОВ "ЮВС" не відображено дебіторську заборгованість ТОВ "ЛеСтар", яка виникла внаслідок укладення оспорюваного договору. Крім того, за умовами оспорюваного договору оплата Первісному кредитору відступреного права передбачена у разі отримання Новим кредитором коштів від боржника. Зазначені обставини свідчать фіктивність оспорюваного правочину, в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, та з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів усіх учасників спірних правовідносин.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вище вимогам не відповідають.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому норми інституту позовної даності застосовується лише за наявності порушенння права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, у разі відсутності поважних причин її пропущення.

Водночас, судам слід враховувати, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вищевказаних вимог Закону, господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, взагалі не розглянув по суті заявлені позовні вимоги та не з'ясував, чи порушене право позивача спірним правочином.

Відповідно до вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд переглядаючи справу дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності, проте такі висновки не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 02.09.2014 по справі № 915/1437/13, яка відповідно до ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що господарські суди першої та апеляційної інстанції, в порушення вимог закону, постановили судові рішення по справі без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, які мають суттєве значення по справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що рішення господарського суду і постанова апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та рішення господарського суду Сумської області від 17.11.2014 у справі № 920/209/14 скасувати.

Справу № 920/209/14 направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

С.Р. Шевчук